Герої навколо нас
Нижньобишкинська сільська біблотека-філія
Нижній Бишкин
30 жовтня 2019 року у приміщенні Зміївської Центральної бібліотеки пройшла година пам'яті в рамках Проекту «Герої навколо нас» приурочена 75-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників. Впродовж майже трьох годин присутні полинули пам'яттю очевидців в минуле і згадали про своїх земляків визволителів. Спираючись на спогади земляків Нижнього та Черкаського Бишкинів завідувачі сільських бібліотек-філій КЗ "ЦБС Зміївського району" зібрали, узагальнили та презентували свою клопітку роботу для широкого загалу.
Черкаський Бишкин
Черкаськобишкинська сільська бібліотека-філія
УЧАСНИКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ СЕЛА ЧЕРКАСЬКИЙ БИШКИН.
- Терещенко Федір Іванович — рядовий , 3-й мінометний батальйон, з 1941 по 1944 рік.
- Грепан Іван Антонович — рядовий, служив в Білорусі в різних частинах.
- Шульга Олександр Семенович — рядовий 995 стрілковий полк - стрілок з 1943 по 1945 рік. Посвідчення учасника війни — Д №896175
- Оклей Андрій Платонович — 1 — 2 південний фронт з 1941 по 1946 рік.
- Ляшов Василь Гнатович — мінометник 1941 по 1945 рік. Медаль за відвагу №2689184.
- Оклей Іван Васильович — рядовий 1941 — 1945 р.р.
- Оклей Марія Марківна — санінструктор, молодша хірургічна сестра в/ч 22 саперна, 262 стрілковий полк 1941- 1945 рр. Нагороджена орденом «Красной звезды» № 280729 в/ч 23, медаль «За відвагу» № 678201 в/ч 23, орден «Славы III степени» № 406299 в/ч 23. Посвідчення учасника війни Д № 929650.
- Ігнатенко Петро Кузьмич — старший краснофлотец — Северний флот, 190 артилерійській полк с 1938 по 1946 год. В. білет № 1352244.Нагороди : Медалі « За оборону Советского Заполярья», «За победу над Германией 1941 — 1945 гг., «За доблесть и отвагу в Великой отечественной войне»
- Зубенко Петро Олексійович — сержант.
- Ткачов Трохим Якимович. Військовий білет № 32 919. Нагороди: Медалі «За перемогу над Німеччиною», « 50 лет Вооруженных Сил», « За доблесть и отвагу», « 20 лет Победы», «30 лет Победы».
- Ткачов Федір Іванович — стрілок 186 стрілковий полк 1943 — 1945 рр. Посвідчення учасника війни Д №767066.
- Бабай Микола Іванович — стрілок 819 стрілковий полк 1943 — 1944 рр.
- Зубенко Василь Дмитрович — 170 стрілковий полк — рядовий, 1942 — 1944 рр.
- Бабай Василь Петрович — стрілок 90 окремий батальйон.
- Зубенко Іван Дем’янович — рядовий стрілок, 35 гвардійська дивізія 1943 — 1944рр.
- Ковальов Михайло Романович — стрілок — 198 стрілковий полк.Свінаренко Павло Никифорович — телефоніст — 916 отдельная телефон. рота. 1941 — 1945 рр.
- Черевко Мойсей Петрович — рядовий.
- Таран Федір Іванович — в/ч № 32182 с. Нагороди: « Орден Красной звезды», медали « За боевые заслуги», « За оборону Москвы», « За доблесть и отвагу».
- Матюшевський Іван Юхимович — рядовий. Нагороди: Орден «Красной Звезды», «За оборону Ленинграда», « За победу над Германией».
- Бабай Иван. - рядовий. Нагороди: «За победу над Германией», «За доблесть и отвагу».
- Полька Микола Кіндратович.
- Матющенко Тихон Іванович.
- Дирда Олексій Микитович.
Список громадян, які примусово були вивезені в Німеччину в роки Другої світової війни з с. Черкаський Бишкин
- Северин Олександра Трохимівна.
- Зубенко Ганна Гордіївна.
- Волошина Марія Павлівна.
- Пономарь Марія Антонівна.
- Терещенко Микола Дмитрович — посвідчення «Малолетний узник фашизма»
- Ткачев Володимир Юменійович (Був втаборі смерті «Аушвіц» (Освенцим)
- Грепан Іван Єгорович.
Мешканці с. Черкаський-Бишкин, які загинули на фронтах Другої Світової Війни в 1941 — 1945 роках
ВІЧНА ПАМʼЯТЬ ГЕРОЯМ.
- 1. Андрущенко, Є.І
- Афанасьев В.Л.
- Ахтирський І.О.
- Ахтирськиї О.В.
- Бабай О.В.
- Бабай М. Ф.
- Бабай П.П.
- БабайФ.І.
- Гапич Г.В.
- Гапич О.П.
- Гацько В.В.
- Гацько В.Д.
- ГацькоВ.Т.
- Гацько Г.Г.
- Гацько І.Г.
- Гацько І. П.
- Гацько І. Т.
- Гацько К.І.
- Гацько М.Т.
- Гацько М.Д.
- Гацько В.С.
- Гацько С.Ф.
- Голубничий С.М.
- Грепан Є.А.
- Грепан Т.А.
- Гринько І. З.
- Гринько М.Т.
- Гринько Т.З.
- Губа Є.І.
- Губа К.Г.
- Губа П.Г.
- Губа С.С.
- Губа С.Й.
- Губа Т.С.
- Губа Ф.Д.
- Губа Я.І.
- Губенко М.Д.
- Дашко А.С.
- Дашко Ф.С.
- Дашко Я.Ф.
- Дирда І.О.
- Дирда М.О.
- Дубенко С.П.
- Дудка П.І.
- Завражський М.Ф.
- Заможський І.П.
- Золотарев М.М.
- Зубенко В.А.
- Зубенко І.Д.
- Зубенко С.П.
- Зубенко С.П.
- Калашник Г.І.
- Калашник І. Є.
- Калашник С.С.
- Ковальов А.Д.
- Костевич Д.Я.
- Кечев М.О.
- Кочерга в. д.
- Кравченко,Я.П.
- Кришталь М.Т.
- Кущ І.Т.
- Матемущенко С.І.
- Матюшевський Я.М.
- Матюшевський Ї.Ф.
- Матющенко П.І.
- Матющенко І.С.
- Матющенко Є.А
- МатющенкоС.Є.
- Матющенко С.І.
- Мединенко І.К.
- Мироненко Г.І.
- Молоков Б.В.
- Муштай О.С.
- Муштай М.Т.
- Муштай О.С.
- Муштай Т.С.
- Несміян І. Г.
- Никетов І.Ф.
- Оклей к.с.
- Оклей М.С.
- Оклей П.А.
- Оклей С.Ф.
- Оклей Ф.К.
- Олефір Г.М.
- Олефір М.Г.
- Олефір Ф.М.
- Олефір С.К.
- Пономарь Д.П.
- Пономар А. І.
- Пономар Є.П.
- Пономар О.І.
- Пономар П.І.
- Пономар П.М.
- Пономарьов П.М.
- Пономарьов ф.п.
- Саленко І.М.
- Саленко Ф.Я.
- Свинаренко І.Д.
- Свинаренко І.К.
- Свинаренко М.С.
- Свинаренко М.Г.
- Свинаренко П.Ф.
- Свинаренко С.П.
- Свинаренко Ф.І.
- Свистун Г.М.
- Свистун І.Д.
- Свистун П.М.
- Свистун С.Д.
- Свистун Т.І.
- Северин В.Т.
- Северин І.А.
- Северин М.Т.
- Сердюк С.І.
- Сердюк Т.Є.
- Таран С.І.
- Терещенко Д.І.
- Тимченко К.С.
- Тимченко С.С.
- Ткачев В.І.
- Ткачев І.І.
- Ткачев К.І.
- Ткачев М.А.
- Ткачев м.і.
- Ткачев П.Т.
- Фатій І.В.
- Фатій М.І.
- Фатій М.Л.
- Харченко І.П.
- Харченко П.Д.
- Харченко П.Т.
- Харченко М.Д.
УСІЧЕНКО П.
( Ветеран колишньої 343-ї стрілецької дивізії. Спогади. 1986 рік.)
Було це у Черкаському Бишкині. Коли колишня 343-я (Пізніше 97-а гвардійська) стрілецька дивізія у березні 1942 року одержала наказ про наступ в районі Черкаського Бишкина, я тоді був командиром санвзводу другого батальону1153 полку. Завдання мого взводу полягало в тому, щоб надавати першу невідкладну медичну допомогу і відправляти поранених у госпіталь. Наш батальйон тоді надвечір підійшов до Н. Бишкина. Зима була холодною, лежало багато снігу. Стомлені солдати розквартирувались в будинках біля Сіверського Дінця.
Спостерігаючи за переміщенням людей в Ч. Бишкині, ми прийшли до висновку, що там людей немає. «Чому нам чекати до ранку?» - запитав хтось із
бійців. «Давайте сьогодні займемо той населений пункт. Послали розвідку. Виявилося, там дійсно немає противника. Тоді одна рота зайняла позиції в Ч.Бишкині. Люди стомлені і коли попали в теплі оселі, відразу ж поснули. Бойову охорону виставили в кінці села. Не знали тоді мої бойові товариші, що за лісом , який підступав до села, фашисти всю ніч концентрували свої сили.
На світанку німці пішли в наступ. Вони без особливого шуму збили заслін, рештки якого почали відходить до річки. Коли почалася велика стрілянина, аж тоді проснулися розквартировані радянські солдати. У загарбників були легкі танки, які зламавши опір роти, вони направились по льоду на південний берег Дінця. І очевидно важко було б нашому батальйону в Ч. Бишкині, якби не вирушили танкісти. Справа в тому, що до батальйону нам дали на підмогу два середніх танки Т-34. Вони нас і врятували.
Як тільки по льоду пішли німецьки танки, наш Т-34, який розмістився за одним з будинків, з першого пострілу запалив одну з машин ворога. Радянські танкісти вибрали дуже зручну позицію — вулиця виходила прямо до річки. На паралельній вулиці зайняв позицію інший Т-34.Діяли вони злагоджено, а тому й не пропустили німецькі машини в Н. Бишкин. З піхотинцями було простіше — на льоду, як на долоні ніде було сховатися, тому кулеметники не пропустили ворога. Усі наші воїни, які загинули в Ч. Бишкині, поховані у братських могилах.
Ось таким кровопролитним боєм і запам’ятався мені Ч. Бишкин. Утримували ми ці позиції до кінця квітня 1942 року, потім нам на зміну прийшла інша дивізія. На шляху нашої дивізії був не один такий «Бишкин», але цей залишився надовго в пам’яті.
Було мені тоді 20 років. Чи думав я тоді, що через сорок чотири роки я знову побуваю в цих місця? Однак такі сталося. У День Перемоги 1986 року разом з однополчанином я побував у Бишкинах. Я тоді в 1942 році й не гадав, що доживу до сьогоднішнього дня.
П. Усіченко (ветеран колишньої 343-ї стрілецької дивізії)
ПОВТОРИЛИ ПОДВИГ ПАНФІЛОВЦІВ.
Форсуючи з сходу Сіверський Донець 343-я стрілецька дивізія зайняла плацдарм з населеним пунктом Черкаський Бишкин. Втративши вигідний рубіж противник перейшов до відчайдушних контр-атак піхотою й танками, намагаючись скинути підрозділи дивізії у Сіверський Донець.
Тут на полях України воїни 343-ї стрілецької дивізії повторили подвиг героїв — панфіловців. 17 бійців і командирів, простих у своїй величі героїв 1153-го стрілецького полку захищали підходи до переправи через Сіверський Донець в районі Черкаського Бишкина. Гітлерівська піхота весь час то підіймалася в атаку, то відступала назад.
Захоплені напругою жорстоких нестихаючих боїв, наші воїни забули про втому.
...Три десятки фашистських танків, підминаючи сніг, пішли вперед Напоровшись на загороджувальний вогонь нашої артилерії, вони розповзлися по полю, мов гігантські броньовані черепахи. Вісім з них попрямували в обхід висоти, роблячи спробу пробитися до переправи через С. Донець. Підступи до переправи обороняло 17 сміливців 1153-го стрілецького полку під командуванням політрука О. Семенова, котрі були озброєні гвинтівками, автоматами, мали один станковий кулемет і пляшки із само-спалахуючою рідиною.
8 ворожих танків і дві роти піхоти проти 17 наших воїнів. Із стволів гармат ворожих танків вихоплювались жовтувато-сірі язики полум’я пострілів, снаряди вибухали впритул до позиції хоробрих бійців.
« Друзі мої!»- почувся твердий голос політрука Семенова. «Вибір у нас один перемогти або вмерти зі славою. Загинемо ж як герої, але не відступимо від свого кордону» Лейтенант Ф. Босенко відповів за всіх: « Помремо, але поставлене завдання виконаємо». І 17 героїв вступили в нерівний бій. Ніби приросли до кулемета лейтенант Дохненко, старший сержант Григорій Махров і рядовий Микола Зятник. Суцільні вибухи снарядів, кулемета, автоматів, постріли гвинтівок. Протягом кількох хвилин було знищено три фашистські танки.
Гітлерівська піхота знову піднялася в атаку , за нею поповзли танки. Лейтенант Дохненко і рядовий Ільков з гранатами і пляшками з рідиною кинулися під ворожий танк. Машина миттєво спалахнула. На полі бою залишилось чотири фашистських танки. Із 17 воїнів залишилось 4. Сили були явно нерівними. Ось ворожий танк впритул наблизився до окопу. Ще мить і пролунав оглушливий вибух протитанкової гранати. «На вас, друзі вся надія.» - важко проговорив Семенов, в останнє глянув на бійців і замовк… Не судилося йому бачити, як вони підбили ще один танк. Так загинуло 17 героїв, своїми грудьми перегородивши шлях ворожим танкам і піхоті до переправи.
До речі відважні воїни не тільки повторили подвиг панфіловців, вони й самі були панфіловцями. Відважні воїни відбили 3 атаки ворожої піхоти, знищивши до сотні ворогів.
СІМНАДЦЯТЬ ЇХ БУЛО.
Сімнадцять… Нам ними повік гордиться
Сімнадцять відважних було
Тут танками ворог збирався пробиться
Принишкло під бором село…
Згоріла фашистська броньована лава
На Волоколамськім шосе -
Звідтіль, де заграва, панфіловців слава
Відвагу і мужність несе.
А тут — між полями, двома Бишкинами.
На тихім спокійним Дінці
До відчаю вперті, не кланялись смерті
Безсмертям повиті бійці.
Фашистській гадюці отут не прорваться
В простори Донбасу, на Дон,
Їх тільки сімнадцять, всього лиш сімнадцять
Та кожен із них бастіон!
Крізь пламень зловісний, крізь гуркіт гарматний
Крізь тисяч смертей чорноту
Вчувається пісня, ввижається мати
І дідові вишні в цвіту…
Живи наша земле, живи наша ненько,
Під танки лягають сини
Геройськи упав кулеметних Дахненко
Схиліться над ним ясени…
Встають проти танків Семенов з Босенком
На смерть, але не в забуття
Ти згинь, чорна ямо, не плач, рідна мамо,
Для честі дається життя!
Щоб кожен фашист на оцій переправі
Простріленим трупом поплив,
Сімнадцять — в заграй зі смертю віч-на-віч
Пощади ніхто не просив…
Літайте все далі, орли — космонавти,
Співайте в космічній імлі,
І в пісні 17 героїв згадайте,
Й Бишкинської цятку землі…
М. Тимченко
ІМЕНА ГЕРОЇВ вічно житимуть у серцях і пам’яті поколінь!
- Семенов Олексій Іванович - політрук
- Воля Федір Максимович - заступник політрука
- Дежненко Дмитро Тихонович - лейтенант
- Босенко Федір Архиповіч - лейтенант
- Сурін Микола — сержант
- Махров Григорій — сержант
- Зятник Микола Іванович — рядовий
- Рошак Володимир — рядовий
- Бельфер Самуїл — рядовий
- Мосін Микола Іванович- рядовий
- Кожухов Микола — рядовий
- Калінін Борис — рядовий
- Козлов Павло Васильович -рядовий
- Корняков Олександр — рядовий
- Шевцов Степан Іванович — рядовий
- Ільков Володимир Семенович — рядовий
- Садовников Василь - рядовий
ФАТІЙ МИКОЛА ТИМОФІЙОВИЧ
(Діти війни. Спогади)
Народився 28 січня 1932 року в селі Черкаський Бишкин в сім’ї колгоспників. Дитинство проходило в Бишкині. Коли виповнилось 7 років, пішов до школи. Школа була одна земська, друга церковна. Неподалік була церква. Батьки працювали в колгоспи, садили городину, картоплю, сіяли пшеницю. Наступив серпень 1941 року. Батьки мої були в полі, копали картошку, а ми діти самі були вдома. Прийшла сусідка і каже «Діти ховайтеся де можете, уже у нашому селі німці. Ми сховалися на печі, закрили хату на засув. Німці зайшли у двір, стукають у двері кричать «відчиніть» Сусідка вийшла, сказала що нема нікого вдома, і вони пішли в другий двір.
Німці наступали з Лиману на Бишкин. В напрямку Змієва під лісом була вулиця, 25 дворів було. Батьки взяли нас і ми пішли в один з цих дворів і там находились. В березні 1942 року нас евакуювали в Лиман. Гнали худобу, овець, техніку. Коли ми йшли в Лиман у сусідів залишилась дівчинка, на очах людей убили цю дівчинку німці.
Прийшли в Лиман голодні і холодні. Їли що прийдеться, ходили на поле, збирали колоски, копали картошку, яка залишилась після збору, рогіз рвали, щовей і різну траву. Рили протитанкові окопи, людей було сила і ми діти також приймали в цій роботі участь. Хворіли малярією.
Коли наші солдати відступали через р. С. Донець в 1943 році в сторону Первомайська, то дуже багато було побитих. Всі лежали на льоду. Кого могли — хоронили, а більшість залишилось на льоду.
Німці повністю захопили всі села. Потім прийшла наша розвідка, і німці почали бомбити. Летіли хати, погреба і всі постройки. Знову всі тікали, бо сказали, що завтра будуть бомбити і буде великій бій. Тікали по глибокому снігу на Коробів Хутір. А там теж бомбили. В Коробових Хуторах були партизани, і були сутички партизан з німцями. Ховались всі по погребах, нікуди не виходили. Німці чуть не вбили мою маму. На цей час там не можливо було бути. От одного дня, коли був туман, ми зібралися і знову пішли додому. Йшли повз Козачу Гору. Прийшли в Бишкин, а тут німці. І знову тут ішли бої.
В 1943 році знову евакуація. Батько в нас був комуністом і ми боялись, що розстріляють сім’ю. На тачці везли весь одяг. В селі Мосьпаново міняли одяг на хліб. Були у Гракові, у Куп’янську, у Воронцовке, робили в колгоспі. У серпні 1943 року звільнили Зміїв, а нам сказали, що можна їхати додому. Приїхали додому все розбито, позаростало все.
В 1944 році уже заробила школа. Ходив у школу в Лиман в 5-й клас. Були голодні, обірвані, навчались при каганці. Закінчив 5-й клас, пішов в ремесляне училище в 1947 році. В 1949 році працював на заводі «Серп і молот», мав 6-й розряд. В 1951 році пішов в армію, 4 рокі служив на Далекому Сході. Після армії знову на завод. 30 років проробив на заводі. В трудовій книжці одна запис.
В 1944 році був ранений. Маю посвідчення учасника Великої Вітчизняної війни — Серія В- III №182277
КУДІНОВА НІНА ОЛЕКСІЇВНА
(Діти війни. Спогади.)
Народилась 12 грудня 1931 року в с. Ч-Бишкин, Зміївського району Харківської області. Дитинство моє проходило в рідному селі. Тут я почала ходити в школу. Закінчила 3 класи церковно-приходської школи і почалася війна. В 1941 році почали бомбити.
Ми помагали робити бліндажі і там же ночували, копали окопи, помагали нашим армійцям. Потім нас відправили на Суху Гомільшу. Без їжі, в чому були в тому і пішли. Переночували, а на ранок батька і мати пішли додому, щоб взяти харчі. Коли ішли додому зустріли своїх солдат. Вони сказали, що в Бишкин не можна їхати, там уже німці.
Наша армія відступала. Коли наші відступали через річку , дуже багато наших солдатів було загиблих, прямо на льоду лежали.
Три місяці ходили ми по селам. Звертались ми в штаб наших солдатів. Вони запрошували нас на кухню, давали нам їсти. Обув була кірзові ботинки на одну ногу.
Німці повністю захопили наше село. Ми були евакуйовані в Лиман, жили в полі, їсти нічого не було. Ходили збирали колоски, різні трави, щовей. Потім нас евакуювали в Куп’янський район. Там займались рослиництвом. Пережили літо і зиму , повернулися додому. Хати розбити, ні вікон ні дверей.
Батько помер в 1942 році, а мати — в 1947. Осталась сама в 15 років. Топила хату очеретом, спала на пліті, їла щовей, відварювала , робила оладці пекла прямо на пліті. В колгосп вступила в 1944 році. Носила снопи, старівши жінки в’язали, а ми носили. Складали в копни.
В 1933 році робила в полі. Людей заганяли в амбар переночувати і знову в поле. Їли гороб’яче жито, гороб’ячий щовей, Збирали колоски, мололи і їли. Відбирали у людей хліб. Був зроблений спеціальний голод.
До 1950 року робила в колгоспі а потім пішла працювати в м. Харкові. Робила на котельно-радіаторному заводі токарем-револьверщиком. Мала 3-5 розряд. З 1969 року перейшла працювати в Зміївський лісгосп. Робила простою робітницею.
В 1999 році нагороджена медаллю «Захисник Вітчизни» і видане посвідчення учасника війни. Указом Президента Л.Д. Кучми нагороджувалась медалями до ювілейних дат Перемоги. В Коробовому лісництві працювала до самої пенсії. Були подяки і премії за працю. Стажу роботи 40 років. Виховала 4 дітей. В серпні 1966 року одержала «Особисту книгу матері».
ПОЛЬКА МАРІЯ ТРОХИМІВНА
(Діти війни. Спогади)
Народилася 1 листопада 1926 року. В с. Ч-Бишкин, Зміївського району Харківської області. Батько був бригадиром в колгоспі. Я ходила в школу в с. Ч-Бишкин.
22 червня 1941 року почалась війна. Ми допомагали нашій армії чим могли: рили протитанкові окопи, бліндажі. Були бої і сильні бомбардування, Ховались в окопах, в погребах голодні і холодні. В кінці 1941 року німці з’явились уже в нашому селі і повністю захопили село. Наші то відступали, то наступали. Коли відступали, то багато наших солдат були поранені і вбити.
Евакуювались в Лиман, в Коробів Хутір, в Куп’янськ. Там просили хліба, та що небудь поїсти. Голодні були тай холодні. В 43 році на кінець то визволили наше село. Ми повернулись додому у розбити свої хати. Ремонтували хто як міг. Був у нас колгосп, була огородня бригада. Садили що могли, що де хто дістав. Проробила дояркою 20 років.
Мала грамоти в 1972,1973,1978,1980, до 50 річчя СРСР.
Маю посвідчення учасника війни. Серія № 252493.
ОКЛЕЙ МАРІЯ ПРОКОПІВНА. (Діти війни. Спогади)
Народилась 13 лютого 1932 року в селі Гаївка, Балаклійського району Харківської області.
Батько працював в колгоспі, мати в лісництві. Нас було двоє дітей старший брат і я. В Гаївці була школа. Коли мені виповнилось 8 років пішла в школу в 1-й клас. У нас була вчителька Тетяна Костянтинівна. Хороша була вчителька.
В 1941 році появились німці, почалася війна. Німецьки війська окупували майже всю Україну. Наші війська були по одну сторону річки, а німецьки війська були по другу. В Ч-Бишкині була передова. Наші то наступали, то відступали. Німці розташувались в с. Гаївка, так як село знаходиться в яру, а кругом лісі. Тут в них була кухня, вони самі варили. А мене, коли приходили на обід чи вечерю, заставляли мити їм чоботи і чистити.
Пам’ятаю стрілянину. Із катюши стріляли, із гармат, горить все. Батька попросили щоб він провів німців в сторону Балаклеї. По дорозі він утік і повернувся лісами в село. Кругом бомбили, страх один і все. Ми стали звідсіля тікати. Батько запріг коня посідали у бричку і поїхали вночі. Їхали зі страхом. Проїхали далеко в напрямку до Дніпра. Приїхали в одно село Думовка. Істи нічого не було. Голодні були і холодні. Я ходила просити у людей. Давали хто що міг. Принесу кусочки хліба, поділим усім по трошки. Так ми там пробули з неділю. Потім з’явились солдати. Ми полякались, думали що німці.. Коли це наші солдати. Ми зраділи. Сказали щоб ми не боялись, уже німців погнали на захід, а ми можемо повертатися додому. І ми вирушили додому. Села погорівші, розбиті хати, страшно було дивитись. Їсти нічого не було, голодували, де що придбаємо по дорозі, випросимо, тим і перебивались.
Так приїхали додому у село Геївку. Приїхали і побачили, що німці повністю спалили село, все кругом чорне. Страшно дивитись. Ми ночували в погребі. Зробили який небудь курінь, щоб можна було тимчасово пожити. Потім будували дерев’яну хатину. В колгоспі почали орати землю. Орали волами, скородили також волами. Я також пішла в колгосп працювати. Працювали тоді за трудодні. Потім я пішла в школу, ходила в 4-й клас в Киселях Первомайського району. Була в мене подруга і ми пішки ходили до школи майже 7 км. туди і назад. Закінчила 7 класів і пішла знову працювати в колгосп. Потім заміж. Потім діти. Двоє іх було. Працювала в колгоспі на рядових роботах в огородній бригаді. 30 років стажу роботи.
null
Война Н Бишкин.pdf
