Проект «Герої навколо нас»
У ці останні дні жовтня 1944 року міста і села України були остаточно звільнені від німецько-фашистських загарбників. Пам'ять про тих, хто не шкодував себе, рятував рідну землю і приніс перемогу над окупантами, живе і нині.
30 жовтня 2019 року у приміщенні Зміївської Центральної бібліотеки пройшла година пам'яті в рамках Проекту «Герої навколо нас» приурочена 75-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників. Впродовж майже трьох годин присутні полинули пам'яттю очевидців в минуле і згадали про своїх земляків визволителів. Спираючись на спогади земляків працівники Лиманської сільської бібліотеки-філії КЗ «ЦБС Зміївського району» зібрали, узагальнили та презентували свою клопітку роботу для широкого загалу.
Присутні із завмиранням серця слухали пісні у виконанні фольклорного ансамблю «Калинонька» із Лиману на слова В. Колєснікової «Лиманське танго» та пісню «Журавка», прослухали новий вірш В. Колєснікової у виконанні Л. Тищенко.
Воєнних битв замовкли сурми. На землю мир давно зійшов
І дивляться на світ онуки Очима тих, хто не прийшов...
З роками пам'ять та не гасне, Що в ній вкарбоване - живе...
Життя героїв так прекрасне, Коли в труді на подвиги зове...
Трудом зразковим виправдаєм Нам подароване життя
І пронесем ми рідним краєм їх імена у майбуття.
Минають роки, відлітають у вічність. Пройшло вже багато років, відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир, довгоочікуваний, вистражданий, оплачений найвищою ціною людського життя. Все далі відходять грізні і важкі роки Другої Світової війни, але не згасне пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя. Відомі й невідомі герої війни навічно вкарбовані у безсмертя. Те, що здійснили вони - наша гордість, скорбота і наша слава. Я, Жарко Алла Володимирівна, бібліотекар І категорії Лиманської сільської бібліотеки, дійсно, онука солдата, що не повернувся з війни. Довгий час не знали, де його могила, адже з військкомату прийшла довідка, що солдат Жарко Яків Іванович пропав безвісти.
«Це справді незабутнє свято Палають квіти в селах і містах
Згадаймо всіх, хто прадіда, хто брата, Що полягли на фронтових шляхах».
Ось і сама розповідь. Мій дідусь (по батьковій лінії) Жарко Яків Іванович (1915 р.н.) народився в селі Мосьпанове Чугуївського району Харківської області. Дружиною мого дідуся стала жителька села Лиман Зміївського району Жарко Уляна Омелянівна (Чепурко), яка померла у 2005 році так і не виходячи заміж. До війни мій дід та бабуся працювали в радгоспі «Благодатний». Це було підсобне господарство від Київського округу МО СРСР. Займалися відгодівлею великої рогатої худоби. Одружилися в 1938 році, а в 1941 році народився старший син та мій батько Жарко Іван Якович - мій рідний дядько. Коли почалась війна, за наказом командування Київського ВО в тил країни треба було відігнати худобу, щоб не дісталась ворогу. Яків Іванович з бригадою товаришів погнали худобу на Схід.
Ворог наступав. Йшли бої і в районі Станції Поворіно Воронежської області, де всі попали в оточення. Під час бомбардування більша частина стада загинула. Загинула і частина супроводжуючих. Яків Іванович зостався в живих і довгі місяці виходили з товаришами з оточення.
В січні місяці 1943 року частина Харківської області була звільнена і Яків Іванович польовим воєнкоматом був призваний в ряди Радянської Армії. Призвали його 13 лютого 1943 року. Було йому 28 років. Пішов на фронт в район села Соколове. І все. Жодного листа, ніякого повідомлення, ні похоронки... Уляна Омелянівна зосталася вдовою з двома синами. Матеріальної допомоги за зниклого безвісти чоловіка не отримувала.
В житті ти зазнала, моя дорога бабусю, біди й гіркоти, тягар чоловічої роботи безмовно несла, і ти, як говорять, на мирному фронті солдатом без фронту, без зброї була.
Війну ти добре пам’ятаєш,
Війна вчувається тобі.
Не з книг та фільмів її знаєш,
Бо носиш біль війни в собі.
Закінчилася війна, почалися пошуки. Куди тільки не писали, куди не звертались - кругом чекала глуха стіна. Відповідь була - пропав безвісти!
Пододьського архіву МО СРСР, онук Якова Івановича Олександр 2009 році знайшов слід діда в інтернеті. Зробили запит в Чугуївський військомат і дійсно, надійшло підтвердження, що Жарко Яків Івнович загинув 22 лютого 1943 року під Таранівкою, а похований в Братській могилі села Рябухіно. (Раніше село входило в склад Зміївського району, а нині Нововодолажський район). Все це відбувалося в 65 км. Від Лиману, де проживала дружина з дітьми.
Я бібліотекар. І до моїх рук потрапила книга В. Вохмяніна і А. Парамонова «Соколово: забытые герои» Гортаючи сторінки книги, я натрапила на старі карти з позначками воєнних дій і в кількох місцях згадувалося про село Рябухіно. Очевидно, в цій воєнній бойні брав участь і мій дід, віддавши своє життя.
Я, онука солдата, що не вернувся з війни Маю змогу кохати і радіти весні. Та вдень Перемоги відчуваю нестерпний я біль, за загиблого діда, що зостався навіки в землі.
Родичі Якова Івановича - сестра, молодший син, онуки, племінники, невістки кілька разів відвідували Братську могилу в селі Рябухіно в День 9 Травня. Дружина не дочекалася довгоочікуваної зустрічі
Лиман проект "Герої навколо нас" 2019
