Слово - вчинок, а життя як слово...

Сьогодні (19 березня) святкує свій ювілей найвизначніша сучасна українська поетеса Ліна Василівна Костенко.

Зміївська Центральна бібліотека пропонує читачам добірку видань про її життєвий і творчий шлях та огляд окремих видань творів поетеси.

Ліна Костенко належить до плеяди найталановитіших, глибоко українських мистців. Постать її овіяна різними легендами, вигадками. «Нерозгадане чудо», «казка казок», «спартанка Києва» - так у народі називають горду, непоступливу у своїх принципах, кришталево чесну українську поетесу.

/Files/images/IMG_20200319_150533.jpg Народилася Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві (неподалік від Києва) в родині вчителів. Батьки майбутньої поетеси були людьми високоосвіченими, порядними. Батько знав дванадцять мов, добре орієнтувався у всіх навчальних предметах, викладав у школі. Коли дівчинці минуло шість років, сім’я переїхала до Києва. Тут ще зовсім дитиною застала її війна. «Я писала мало не осколком великі букви щойно з буквара...», - скаже поетеса про ті тяжкі роки. У Києві Ліна закінчила середню школу. Спершу вступила до Чернівецького університету, пізніше навчалася в Київському педагогічному інституті. У 1956 році з відзнакою закінчила Московський літературний інститут ім. О. М. Горького. Ліна Костенко була однією з перших і найпомітніших з-поміж молодих українських поетів, що виступили на рубежі 1950-1960-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книжка «Мандрівки серця», що вийшла в 1961 році, не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси.

Збірку «Зоряний інтеграл» цензура заборонила. Однак письменницю не арештували. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Ліни Костенко майже не потрапляли до друку.

Книжки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно вплинули на весь її дальший розвиток. Згодом з’явилися збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

У 1987 році за роман у віршах «Маруся Чурай» Ліна Костенко була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, а згодом отримала премію фундації Антоновичів. За книжку «Інкрустації» - премію Петрарки. 1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив письменницю медаллю Святого Володимира. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги, професором Києво-Могилянської академії.

У 1990-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України. Лише в період Помаранчевої революції у 2004 році на деякий час повернулась до громадського життя.

2010 року вийшов перший прозовий роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», що викликав великий інтерес.

У 2011 році опубліковано поетичну збірку Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.

Золота сторінка творчості Ліни Костенко - це її духовний та етичний діалог із матінкою-природою. Усе оживає під люблячим прозорливим оком поетеси; її душу і серце осяває зізнання в потребі духовного очищення, відмови від суєтного людського існування, що має базуватися на цінностях чистого серця, чистої душі, чистих рук. Природа для Ліни Костенко так само одухотворена, як і людська душа. Поетеса відчуває спорідненість, зв’язок і неподільність усього живого. Природа, особливо дика, вільна й свавільна, для Ліни Костенко - це окремий світ у світі, що завжди набагато щедріший і чистіший від людського.

Кiлькiсть переглядiв: 130

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.